Страх 1. «Дитина не готова до самостійного життя – не здобуде їжу, не доїде до навчання». Всім студентам на момент навчання мінімум 17 років, невже ви вважаєте, що за 17 років життя ваша доросла дитина не знайде дорогу до навчального закладу і кафе?
Страх 2. «Моя дитина не зможе вчитися в чужій країні (чужому місті, на чужій мові)». Насправді, мотивація – велика річ. Не варто позбавляти дітей можливості спробувати себе в дійсно гарному університеті, тому що ви не впевнені в їх здібностях.
Страх 3. «Близькість між мною і моєю дитиною буде розірвана».
Тут варто запитати себе: «Що я насправді не хочу втратити?» Емоційна близькість – не та річ, яка може зникнути за півроку. Зазвичай батьки насправді бояться втрати контролю. А щодо близькості – там, де були по-справжньому теплі стосунки, немає небезпеки втратити їх, скоріше навпаки, діти починають цінувати турботу, любов і підтримку батьків набагато сильніше, перебуваючи далеко.
Страх 4. «Як же я без нього (без неї)?» Зазвичай цей страх переслідує матерів. Ось тут рекомендуємо звернутися до великих напрацювань західних психологів. Синдром «спорожнілого гнізда» вивчений ними уздовж і впоперек з усіх можливих точок зору. Висновок тут один: відпустіть дитину в її власне життя.
Страх 5. «Діти поїдуть, будуть захоплюватись іншою культурою, ми з ними будемо розмовляти різними мовами». Тут варто бути чесними із собою: ми і так говоримо з дітьми різними мовами. Наші діти освоїли ґаджети раніше, ніж абетку, знають 2-3 мови в 17 років. Хочемо ми цього, чи ні, наші діти інші і думають інакше.
Страх 6. «Далеко від дому моя дитина потрапить під поганий вплив».
Як би ми не хотіли уберегти чадо від негативу, дитина рано чи пізно зіткнеться з тією стороною життя, яку ми намагалися від неї приховати. Але все, чого ми навчили за 17 років, допоможе їй зробити вибір. Головне, чим ми можемо тут допомогти – це справжня довіра.
Страх 7. «В житті нашої дитини нам не буде місця.
«Там, в краю далекому» ми вже будемо не так доречні зі своїм знанням життя і порадами. Наш досвід і авторитет під великим питанням». Що ми можемо знати про життя в університетському містечку в Маямі, Лондоні, або Торонто? Але ж ми потрібні дітям не для порад і рекомендацій. Ми їм потрібні для підтримки! Для того, щоб бути поруч. Не коментувати, не читати нотації, не оцінювати дії, а просто бути поруч!
Забутьте про СТРАХИ і будьте готові відпустити дитину в ОСОБИСТЕ життя! Лише уявіть, якщо ви зараз підете проти мрії своєї дитини: НАВЧАННЯ ЗА КОРДОНОМ могло б бути чимось настільки прекрасним, настільки важливим для неї!